18 лютого 2014 року в Новопетрівському будинку наукової та дитячої творчості ( Осипенківська філія) гуртківцями краєзнавчої студії “Джерельце” був проведений просвітницько-виховний захід “ І в пам’яті, і в серці”, присвячений пам’яті односельця Володмира Проходи-учасника бойових дій на території Афганістану.
Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельця Володимира Проходу, який загинув під час бойових дій в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.
Війни! Скільки їх було в історії людства. І завжди – це страждання, сльози, втрата самого дорогоцінного в житті, біль... Таким болем для багатьох громадян колишнего Радянського Союзу став Афганістан. Залишається він біллю і сьогодні…
Вечір пам'яті розпочався презентацією тогочасних історичних документів і фотоматеріалів та з’ясуванням причин тієї безглуздої війни, в якій загинули молоді хлопці з України.
…Літо проминуло, і пройшла зима,
А тебе, наш любий, все нема й нема.
Може заблукав ти, чи поліг в бою,
Ставши враз зорею у чужім краю?..
Чимало лiт минуло вiдтодi, як вивели з Афганiстану радянські війська, але рани цiєї війни кровоточать i досi. Не можуть матерi забути загиблих та покалiчених синiв, а дружини та дiти своїх чоловiкiв i батькiв. Ми маємо знати про страшнi подiї безглуздої афганської вiйни i пам’ятати, що і серед нас живуть люди, якi в 20-30 рокiв стали свiдками й учасниками воєнних подiй. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.
Не стримували сліз учасники заходу, коли продивляючись фото та відео фрагменти, бачили страхіття афганської війни.
Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих синів своїх, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
Болем у серці відгукувались у присутніх слова віршів, які виконували вихованці студії: Андрусенко Анастасія, Турчак Галина, Цирулік Андрій.
Прозвучав вірш поетеси з с.Червоне Поле Тетяни Шугалової-Катрич «Монолог полеглого воїна-афганця»:
Ти не вір, що життя спинить біг в дев 'ятнадцать.
Вибухають в грозу небеса з-поміж хмар.
В нас чужої війни не було, знаю, братці...
Над хребтами Афгану ще засяють зірниці,
ще проб'ється світило крізь проклятий туман.
Та я марю в безсонні місяцем білолицим.
Не хвилюйтеся, рідні, що листів вам нема...
В нас ордени міняли на життя,
Зірки Червоні — на синів коханих.
І згадували людяність і такт,коли в очах
дітей згасав їх ранок.
Цвіла у грудях молодих весна,
вогнем кохання пломеніло в серці.
Та треба в пекло, де не топчуть ряст,
де смерть віч-на-віч зустрічає в герці.
На чужині земля, як рідна ненька
В бою загибель — воїну сестра.
Зачепить куля підло так, стихенька,
І вже й не хочеш -потрапляєш в рай.
Я ще й не жив на білім світі, мамо,
Ще наречену не зустрів свою.
І вибух міни, жаль, не мелодрама.
Закриє очі траурний велюр.
Чорніють з горя літаки- "тюльпани",
Які у путь останню вас везуть.
Я знаю, біль ваш, рідні, не розтане.
Я буду з вами в серці, поблизу!
В батьків від сліз і зірочка темніє.
В руках тримають -немов зливи ллють.
Ім 'ям синочка вулиця весніє,
й зеленим полем стала його суть...
Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблого в Афганістані нашого односельця – Володимира Проходу та всіх загиблих учасників бойових дій, на території інших держав. Ці хлопці повернулися додому в «чорних тюльпанах».
Хвилина мовчання…
Пекуча й терпка як сльоза.
Хвилина мовчання –
В ній наша любов воскреса.
Навік в нашім серці
Безсмертних імен цих звучання
Хвилина мовчання…
Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих наших земляків, воїнів-інтернаціоналістів, які не повернулися живими до батьківських осель в нашому районі.
Це Воденников Євген Володимирович, Герасименко Микола Іванович, Микула Олександр Степанович, Копилов Володимир Павлович, Прохода Володимир Петрович, Дмитриченко Андрій Васильович...
